Нравственная свобода

Императивность как свойство морали. Категорический императив И.Канта.

Императивность — это свойство властности, распоряжения, требовательности, есть выражение нравственного закона, имманентного свойства морали, по которой реализуется ее суть. Императивность — форма выражения требований и распоряжений морали, способ реализации ее норм и принципов. Значение императивности в этике сформировал философ Иммануил Кант, который определил суть понятия категорического императива как всеобщего морального закона, имеющего общезначимой распространение в противоположность личной принципу (максиме), Категорический императив это врожденное нравственное знания, подлежит безусловному выполнению. Речь идет не о внешнем принуждении, а о добровольном реализацию человеком требований закона. Категорический императив только в том случае проявляется в максиме, если поступок осуществляется из чувства долга, а не из корыстной заинтересованности. Значение взаимодействия между моральным необходимостью и свободой воли человека Иммануил Кант высказывает: «… поступай так, чтобы ты всегда относился к человечеству и в своем лице, и в лице любого другого также как к цели и никогда не относился бы к нему только как к средству «. Для устранения противоречия между требованиями абстрактного внеисторического нравственного закона и внутренним самоопределением личности вынужден обратиться к Богу и бессмертной души.

=========(((Апогей — Эммануил Кант
Кант впервые в истории этических учений провозглашает автономию морали(априорный принцип человеческого разума)
Знание полученное эмпирическим путем единично а потому случайно и может быть не верно.
Кантовская примеры -1) все лебеди белые 2)все тела имеют протяженность
Категорический императив (нравственный закон) — априорный принципы человеческого сознания.
Всеобщий нравственный закон по Канту — автономная добрая воля индивида и категорический императив
1)автономная добрая воля индивида -единственное благо без ограничений
2)категорический императив — в основе практического разума (морали) лежат определенные практические правила,которые Кант делит на субьективные правила или максимы(это субьективные правила которые мы сами для себя устанавливаем) и есть объективные законы — императив (имеющие силы для воли каждого разумного существа)императив — побуждение к поступку
Императивы Кант делит тоже на 2 вида
— гипотетические (условные) императивы — побуждение основанное на цели и служит целью для ее реализации
-категорический императив — поступок основан на самопринуждении и исполняется исключительно из морального долга.»Исполнение долга ради долга»
Ригориз — следование определенной цели
Киники — свобода
Софисты — польза
Кант — исполнение морального долга (долг ради долга!!!)
Кант разделяет моральный поступок и летальный. Так вот гипотетический императив (с личной заинтересованностью) он называет легальный. А вот долг ради долга это моральный императив.
Три практические постулата категорического императива
содержание категорического императива:
1)Поступай согласно такой максиме доброй воли руководствуясь которой ты в тоже время можешь пожелать что бы она стала всеобщим законом
2)относись к человечеству в своем лице и в лице любого другого так же как к цели и никогда не относись к нему просто как к средству
3)воля должна быть не просто подчинена закону а подчинена ему так,что бы она рассматривалась как самой себе законодательствующая и только лишь по этому как подчинена закону творим которого она может считать саму себя.))))

Самоопределение личности

Смотреть что такое «Самоопределение личности» в других словарях:

  • самоопределение личности — сознательный акт выявления и утверждения собственной позиции в проблемных ситуациях. Особыми формами С. л. являются самоопределение личности в группе и профессиональное самоопределение. Краткий психологический словарь … Большая психологическая энциклопедия

  • Самоопределение личности — абсолютно сознательная активность личности по выявлению и отстаиванию отчетливо субъектной позиции в ситуациях, не имеющих жестко нормативных решений. При этом самоопределение личности является не набором локальных решений, а представляет собой… … Энциклопедический словарь по психологии и педагогике

  • САМООПРЕДЕЛЕНИЕ ЛИЧНОСТИ — процесс и результат сознательного выбора личностью собственной позиции, целей и средств самоосуществления в конкретных обстоятельствах жизни … Педагогический словарь

  • Самоопределение личности — Сознательный выбор и утверждение личностью своей жизненной позиции в принципиально значимых ситуациях … Адаптивная физическая культура. Краткий энциклопедический словарь

  • САМООПРЕДЕЛЕНИЕ ЛИЧНОСТИ — сознательный акт выявления и утверждения собственной позиции в проблемных ситуациях … Словарь по профориентации и психологической поддержке

  • Самоопределение личности — сознательный акт выявления и утверждения личностью собственной позиции в проблемных ситуациях. С. л. образ существования, стиль жизни, решение возникающих задач и т.д. В.А. Петровский … Психологический лексикон

  • самоопределение личности в группе — избирательное отношение индивида к воздействиям конкретной группы, выражающееся в принятии им одних и отвержении других групповых воздействий в зависимости от опосредствующих факторов оценок, убеждений, идеалов, групповых … Большая психологическая энциклопедия

  • Самоопределение личности в группе — избирательное отношение индивида к воздействиям конкретной группы, выражающееся в принятии им одних и отвержении других групповых воздействий в зависимости от опосредствующих факторов оценок, убеждений, идеалов, групповых норм, ценностей и т.п. С … Психологический лексикон

  • самоопределение —    САМООПРЕДЕЛЕНИЕ (с. 524)    Один из серьезных недостатков психологии, который, по мнению многих, не позволяет ей претендовать на статус серьезной науки, многозначность и расплывчатость ее основных категорий. Любое психологическое понятие… … Большая психологическая энциклопедия

  • самоопределение коллективное — особая форма самоопределения личности избирательное отношение к воздействиям конкретной группы, выражающееся в принятии индивидом одних и отвержении других групповых воздействий в зависимости от опосредующих факторов оценок, убеждений, идеалов,… … Большая психологическая энциклопедия

Свобода і моральний вибір особистості.

В історії філософсько-етичної думки одне з визначальних місць належить проблемі свободи морального вибору людиною дій і вчинків, що відрізняються від соціально-масової поведінки більшості. Будучи однією з вічних тем у діалозі різних епох і культурних традицій, ця проблема, певно, як ніяка інша несла на собі відбиток різних ідей і суперечливих суджень, політичних і теоретичних спекуляцій, завжди залишаючись при цьому глибоко життєвим питанням, що зачіпає долі людей загалом і кожної особистості зокрема. Адже людині доводиться постійно вибирати у відповідності з індивідуальними життєвими орієнтирами, коли об’єктивні обставини пропонують кілька варіантів учинку й треба віддати перевагу одному всупереч усій решті.

В суспільному житті людина стикається з багатоманітністю форм поведінки, часто з протилежними, взаємно не-узгоджуваними способами життя та суспільної практики. Й те, що людина приймає як свою власну лінію поведінки, породжує неминучі питання про «правоту» людини, про «моральну позицію», «відповідальність», «вину», навіть тоді, коли ця «вина» колективна, розділена з іншими. Можна зробити висновок, що суб’єкт морального вибору багатоманітний: це й індивід, котрий вибирає той чи інший вчинок у міжособистісних стосунках; це й великі соціальні групи, такі як клас, нація, суспільство в цілому, політичні партії; сюди ж можна залічити й різні так звані малі групи, формальні й неформальні, котрі, будучи включеними в різні сфери суспільного життя, роблять свій, нерідко істотний внесок, визначаючи перспективу розвитку cуспільства та його культури.

Багатоманітний також і об’єкт морального вибору — це й вибір одиничного вчинку, ідеалів; це й задум життя, й лінія поведінки; й цілі, які можуть мати принципово протилежний характер вибору між добром і злом, гідним і негідним, правдою й брехнею, й засоби реалізації цих цілей, і т. п.

Особливості розвитку сучасного світу і його культури, виникнення глобальних проблем людства з граничною ясністю дають змогу людині усвідомити масштабність і вагомість такого об’єкта морального вибору, як орієнтація культури, а отже, й спрямованість діяльності людини в культурі, в результаті якої наявність, чи відсутність гуманістичного змісту цієї діяльності веде, відповідно, або до гармонії світу людини й світу природи, або, по суті, до відходження в небуття, тобто до знищення людством самого себе.
Сама можливість вибору й такий широкий діапазон його об’єкта визначаються тим, що людина володіє відмітною родовою рисою — здатністю до духовно-морального самовизначення, в якому сам феномен вибору відіграє вирішальну роль, оскільки допомагає людині піднестися над обставинами, вийти за межі безпосередньої необхідності, диктованої цими обставинами поведінки. Вибір стає стрижнем людської моральності, а міра моральної свободи вибору, переваг, прийняття чи неприйняття як зовнішніх умов свого існування, так і внутрішніх засад поведінки виступає одним із найсуттєвіших факторів у духовному житті людини, в її моральній культурі.
Вимога моральності завжди звернена до свідомості й волі людини й передбачає її здатність «переступити свої межі», «панувати над самою собою».Та чи можливе це? Чи можлива свобода, якщо добре відомо, що людині досить важко абстрагуватися від тих історично сформованих культурних традицій, які справляють визначальний вплив у формуванні конкретної особистості? Чи не виключає в такому разі зумовленість вибірної ситуації ролі особистого рішення?

В історії суспільної думки свобода традиційно розглядалася в її співвідношенні з необхідністю й була не тільки предметом невичерпного інтересу мислителів, а й каменем спотикання для них протягом тисячоліть. Філософське вирішення цієї проблеми має практичну вагу для оцінки дій і вчинків людини, воно визначає розуміння моралі та права, оскільки неможливо вести мову про моральну й правову відповідальність особистості за свої вчинки без визнання її свободи. Якщо люди не володіють свободою, а діють тільки з необхідності, питання про їхню відповідальність за свій вибір втрачає сенс, а життєва ситуація постає для них завжди однозначною, приреченою, фатальною, такою, що не дає можливостей розширення діапазону вибору.

Однією з умов свободи морального вибору є варіативність поведінки, тобто наявність діаназону об’єктивних можливостей порівнювати й віддавати перевагу одним учинкам перед іншими, а також здатність свідомо визначати свою лінію життя, тобто суб’єктивні спроможності особистості вибирати.

Складність вирішення проблеми свободи й необхідності полягає передусім у тому, щоб відповісти на питання: від чого залежать можливості та спроможності особистості вибирати? Мають вони об’єктивний чи суб’єктивний характер? Відповідь на ці питання завжди визначалася позицією філософа, мислителя стосовно природи людини та її місця у світі.Широко вживане у філософсько-етичних дослідженнях словосполучення «природа людини» відображало впевненість як філософії, так і в її особі всієї культури, що породила її, в тому, що природа людини проявляється передусім у її специфічній властивості — розумі. Розум сприймається наче якась початкова характеристика людини, а людина — як володар розуму в своєму самовираженні, в своїй діяльності виявлялася так само «заданою», як і тварина в біологічному середовищі. Моральність людини в такому разі невіддільно пов’язана з її розумом і сприймається як природна даність, а свобода — як наявна властивість кожного людського індивіда.

Всебічний аналіз життя людського суспільства, його культури дає підставу визнати, що життя людського індивіда несе на собі відбиток якоїсь «заданості»: певного етнічного середовища, його звичаїв і традицій, тієї епохи, в якій вона живе, тих культурних цінностей, ще до всякого вибору даних їй з дитинства.

Таким чином, у повсякденній практичній діяльності людина стикається з конкретними, реально існуючими природними умовами життя, соціальними та економічними відносинами, наявною культурою. Саме ці умови багато в чому визначають коло інтересів, устремлінь, потреб людей, певний ряд можливостей вибору людиною напряму та змістового сенсу своєї діяльності, ті норми й критерії, за якими вона судить про свою поведінку, свій життєвий шлях.

Але такий підхід породжує ілюзію відсутності свободи, передбачає фатальну приреченість усього, що відбувається, передзаданість та обмеженість можливостей творчої самореалізації особистості.В історії філософії така позиція була найяскравіше виражена у французьких матеріалістів XVIII ст., котрі вважали, що кожна подія відбувається саме так, тоді й у такій формі, як вона й повинна була відбуватися в результаті об’єктивної закономірності. Для Д. Дідро, наприклад, безумовно незаперечною є та істина, що свобода — це ілюзія людини, котра, знаючи наслідки своєї поведінки, не знає причин її. Визнаючи наявність тільки зовнішньої зумовленості подій, що мають необхідний характер, французькі матеріалісти в своїй теорії стверджували, нібито людина не може відповідати за все, що чиниться нею та оточуючими її людьми.

Як бачимо, визнання абсолютної детермінованості (причинної зумовленості) вчинків і діянь людини неминуче веде до висновку: якщо людина не є причиною подій свого життя, то вона й не відповідає за них морально, а самі ці події набувають фатального характеру.Та якби людина виступала тільки об’єктом впливу, а зовнішні обставини, умови життя, сама культура мали б тільки примусовий характер, однозначно, однолінійне відігравали на особистість, можна було б погодитися з даною позицією. Втім це не так.
На відміну від тварин, котрі не здатні до зміни ні зовнішніх умов життя, ні власних видових основ доцільної поведінки, люди мають значну свободу у визначенні цілей своєї діяльності, оскільки в кожний даний історичний момент існує не одна, а кілька реальних можливостей розвитку. Більш того, справді людським життя стає тільки тоді, коли людина здатна постійно змінювати як зовнішні умови та обставини власного життя, так і внутрішні підстави для дій та вчинків у відповідності з наміченими цілями, цінностями та ідеалами. Нарешті, люди більш чи менш вільні у виборі засобів для досягнення поставлених перед собою цілей.Таким чином, людина як вільна істота завжди орієнтована на майбутнє, на «вічне заперечення й перетворення того, що ще вчора, здавалося, становило твердий грунт і фундамент її життєдіяльності».

Але, може, тоді слід припустити, що особистість у своїх рішеннях, у своєму виборі автономна стосовно об’єктивних обставин і саме тому абсолютно вільна й суверенна? І тоді можливості вибору криються не в можливостях соціальних умов, культури, а лише в сваволі суб’єкта вибору?

Такий підхід знайшов відображення в концепціях волюнтаризму (від лат. уоіипіаз — воля), в яких зовсім заперечується історична необхідність, об’єктивність законів суспільного розвитку. Такі філософи, як Штірнер, Шопен-гауер, Ніцше та інші, розуміли моральну свободу як індивідуальну цінність, можливість здійснювати вчинки, керуючись тільки власними намірами та рішеннями, незалежно від будь-яких наперед визначених цілей. Особливу увагу людській суб’єктивності приділяють такі напрями немарксистської філософії й етики, як прагматизм, екзистенціалізм. У цих напрямах ідея примату індивідуального, особливого спирається на уявлення про самодостатній характер людської суб’єктивності, його «Я». Тим самим загальному протиставляється індивідуальне, раціональному — ірраціональне, а об’єктивній логіці — суб’єктивна феноменологія.
Саме з цих світоглядних позицій постійно піддається жорстокій критиці історико-матеріалістична концепція марксизму про співвідношення свободи й необхідності.Неважко помітити, що ці альтернативні підходи, маючи принципове значення в філософсько-етичному розумінні свободи та необхідності в моральному виборі, випливають із різних теоретичних інтерпретацій людини та її сутності.
Аби розібратися в цьому протистоянні свободи й необхідності, слід звернути увагу на те, що людина може вибирати не тільки між певними речами, котрі входять у коло її життя. Тобто йдеться передусім про те, що соціальні обставини, місце людини в системі суспільних відносин можуть значною мірою обмежувати формальну множинність варіантів вибору.

Не можна не погодитися і з тим, що соціальний і моральний прогрес зумовлюють ступінь свободи людини в моральному виборі діянь і вчинків, які відповідають історичному розвиткові, впливаючи не тільки на об’єктивну можливість вибору варіантів, а й на суб’єктивну здатність особистості до морального самовизначення.
Відкидаючи антиномію свободи та необхідності, марксистська філософія виходить із визначення свободи як процесу «пізнання необхідностей» і врахування їх у діяльності. Таким чином, свобода особистості, колективу, класу та суспільства в цілому полягає «не в уявній незалежності» від об’єктивних законів природи та суспільства, а в здатності розумно вибирати свою лінію поведінки серед реальних можливостей.
В основу вирішення в сучасній етиці питання про свободу морального вибору, про співвідношення об’єктивної можливості та суб’єктивної здатності вибирати лежить наукове розуміння свободи та необхідності. При такому розумінні об’єктивні обставини та особисте рішення взаємозв’язані як елементи одного цілого, є системою об’єктивних і суб’єктивних сторін свободи. Свобода вимагає пізнання необхідності, але не зводиться тільки до нього, оскільки воно виступає лише умовою, засобом для досягнення людських цілей. Тому свобода — це вибір певного варіанту дій, що відповідає об’єктивним обставинам і суб’єктивним бажанням. Інакше кажучи, людина виступає тут не об’єктом впливу на неї закономірностей розвитку суспільства, а суб’єктом історії, котра власне і є результатом діяльності людей.

Слід зауважити, що філософсько-етичні концепції лише висловлювали своєю мовою найхарактерніші умонастрої епохи, котрі або орієнтувалися на суспільно-історичний розвиток і прогрес усього людства, інакше кажучи — на загальне; або апелювали до суто «людської природи», «людської суб’єктивності», ігноруючи об’єктивну необхідність, закономірності суспільного розвитку.

Та очевидно ж, якщо та чи інша концепція апелює до якогось абстракту, відверненого від реальної людини, то все, що стосується самобутності, індивідуальності людини, приноситься по суті в офіру «суспільному інтересові», обертається справжньою сваволею в розуміні людини та її світу, а в реальному житті — недооцінкою значення унікальності людини, особистісного «фактора». Нелегкий досвід історії нашого суспільства більш ніж переконливо ілюструє це.

З іншого боку, якщо у створеній картині світопорядку визначальне місце відводиться ізольованому індивідові з його егоцентричним буттям, незалежним від будь-яких причин, обставин, то втрачає всякий сенс моральна оцінка вчинків такого індивіда, оскільки вони виступали б наслідком непідвладної завбаченню діяльності «свободної волі»; І в тому, і в іншому випадку дегуманістичні тенденції очевидні й підтверджуються суперечливим характером сучасної цивілізації, яка поєднує як панування над людиною безособистісних соціальних сил, так і протест проти них людської індивідуальності, що доходить нерідко до стихійного бунту і створення антикультури.

В чому ж причина такого різного тлумачення самої людини, її сутності, її свободи, моральної в тому числі? І чим пояснити такий разючий незбіг уявлень про людину та її свободу з реальним станом речей, реальними долями людей?Спробуємо відповісти на ці запитання. Коли К. Маркс у своїй теорії показав, що багато питань права, політики чи моралі кореняться у сфері економіки й там мають бути знайдені їх вирішення, коли він пояснив активну життєву орієнтацію людської свідомості реальною історією праці й класової боротьби, то переглядові було піддано не тільки уявлення про історію суспільства, а й саму історію суспільної свідомості та суспільного буття, тобто людська історія дістала нове висвітлення з діалектико-матеріалістичних позицій. На основі такого підходу моральність розуміється як соціально-історичне явище. Моральність не є лише прямою похідною від розуму людини; вона зумовлена об’єктивним процесом соціальних відносин, тому можна простежити становлення моральності як соціального явища й визначити, як воно зумовлює моральну природу людини, а відповідно й її можливості морального вибору. К. Маркс підкреслював: «Люди самі роблять свою історію, але вони роблять її не так, як їм спаде на думку, при обставинах, що їх не самі вони вибрали, а що безпосередньо вже є, дані їм і перейшли від минулого». Тут Маркс має на увазі не лише економічні передумови людського життя, а й матеріальні та духовні сили та здатності людей, що історично склалися, формуються діяльністю людей і успадковуються як досвід поколінь. Більш того, К- Маркс єдино науковим методом вважав саме метод виявлення матеріального базису як природно-історичної суспільної основи становлення та функціонування різних феноменів духовного життя, в тому числі й моральності.
Ці загальні положення конкретизуються стосовно проблеми морального вибору таким чином, що історичний розвиток суспільства, його матеріальний базис визначає діапазон морального вибору, а пізнання необхідності — це передусім здатність приймати рішення у відповідності з існуючими в суспільстві системами моральних норм і цінностей, що історично склалися на основі даного базису.

Саме такий підхід дав підставу В. І. Леніну стверджувати, що «ідея детермінізму, встановлюючи необхідність людських вчинків… анітрохи не знищує ні розуму, ні сумління людини, ні оцінки її дій. Зовсім навпаки, тільки при детерміністичному погляді й можлива послідовна і правильна оцінка, а не звалювання чого завгодно на свобідну волю». Таким чином, Ленін вважав, що визнання зумовленості духовно-морального самовизначення індивідів усталеними в суспільно-історичному житті соціальними й матеріальними умовами не заперечує значення свободи людських дій. Така детермінація людських вчинків є соціальною детермінацією, що являє собою складну залежність, яка визначає загальні умови, чинники та цілі індивідів, а також різні соціальні структури, котрі впливають на індивідів.

Однак неважко помітити, що свобода індивідуального буття та вибору людиною своїх учинків за такого підходу зводиться лише до здатності реалізувати в діяльності саме те, що представлене як певний потенціал функцій, ролей, норм, тобто фактично існуючих можливостей вибору варіантів, тоді як суть усієї моральної проблематики криється в моральному ставленні людини до цих можливостей, у її індивідуальному переживанні й творенні нових можливостей.

Звичайно, для людини дуже важливо в процесі самореалізації здійснити свої наміри, цілі, та ще важливіше усвідомити, які це цілі й наміри, в якому відношенні вони перебувають щодо самої особистості. За будь-яких обставин особистість може зайняти певну позицію щодо них, узяти на себе відповідальність за свою долю. Отже, сам вплив обставин на людину опосередковується позицією людини щодо них. Актом самого вибору особистість не тільки демонструє особисту позицію, а й по суті обґрунтовує її, оскільки це є вибір моралі, цінностей, які стоять за нею. «Все людське зумовлене. Та власне людським воно стає лише тоді й остільки, коли й оскільки воно підноситься над своєю власною зумовленістю, долаючи її. Тим самим людина взагалі є людиною тоді й остільки, коли й оскільки вона як духовна істота виходить за межі свого тілесного та душевного буття» ‘,— так розглядає свободу морального вибору відомий спеціаліст із питань психології особистості австрійський учений В. Франкл.Звертаючи увагу на те, що людина — це істота, котра постійно вирішує, чим вона буде в наступний момент, В. Франкл вважає, що прийняття такого рішення—акт не тільки свободи, а й відповідальності. Це відповідальність за аутентичність буття людини, за правильне знаходження та реалізацію нею сенсу свого життя. По суті це відповідальність за своє життя. В. Франкл пише: «…Людина як духовна істота не тільки стикається з тим, що вона протистоїть світові (як зовнішньому, так і внутрішньому), а й займає позицію щодо нього. Людина завжди може якось «ставитися», якось «поводиться» стосовно світу». І далі: «В кожну мить свого життя людина займає позицію як щодо природного та соціального оточення, зовнішнього середовища, так і щодо вітального психофізичного внутрішнього світу, до внутрішнього середовища. Й те, що може протистояти всьому соціальному, тілесному й навіть психічному в людині, ми й називаємо духовним у ній».
Додамо, що саме в цьому протистоянні проявляється унікальність і неповторність індивідуального існування, щонайвищий рівень суб’єктивності. Доречно згадати, що радянський психолог С. Л. Рубінштейн виокремив два основних способи існування людини. Перший — життя як безпосередній, майже природний процес, де «моральність існує як цнотливість», і життя, опосередковане появою рефлексії над власним буттям, свідомим вибором. «Це вирішальний, поворотний момент,— пише С. Л. Рубінштейн.— Тут кінчається перший спосіб існування. Тут починається або шлях до душевної спустошеності, до нігілізму, до морального скептицизму, до цинізму, до морального розпаду (або в менш гострих випадках до моральної нестійкості), або другий шлях — до побудови морального життя на новій, свідомій основі» ‘.

Інакше кажучи, осмисленість життя у своїй суб’єктивній безпосередності проявляється як цілісні особистісні переживання, що включають почуття, в тому числі й почуття відповідальності, волю, інтелект, спрямовані на певні моральні цінності, котрі й дають змогу людині позитивно розцінювати як свій конкретний вибір у конкретній ситуації, так і в цілому власне життя.